Імунологічна пам'ять — це здатність імунної системи швидко і специфічно розпізнавати антиген, з яким організм зустрічався раніше, та ініціювати відповідну імунну відповідь. Зазвичай це вторинні, третинні та інші наступні імунні відповіді на той самий антиген. Імунологічна пам’ять відповідає за адаптивний компонент імунної системи. Існують спеціальні клітини — так звані Т- і В-клітини пам'яті. Імунологічна пам'ять лежить в основі вакцинації. Нові дані демонструють участь вродженої імунної системи в реакціях імунної пам’яті у безхребетних, а також у хребетних. Позитивна імунна пам'ять виявляється як прискорена і посилена специфічна відповідь на повторне введення антигену. При первинній гуморальній імунній відповіді після введення антигену проходить кілька днів (латентний період) до появи в крові антитіл. Потім спостерігається поступове збільшення кількості антитіл до максимуму з подальшим зниженням. При вторинній відповіді на ту ж дозу антигену латентний період скорочується, крива збільшення антитіл стає крутішою з вищим піком, а її зниження відбувається повільніше. У клітинному імунітеті імунна пам'ять проявляється прискореним відторгненням вторинного трансплантата і інтенсивнішою запально-некротичною реакцією на повторне внутрішньошкірне введення антигену. Позитивна імунна відповідь до антигенних компонентів навколишнього середовища лежить в основі алергічних захворювань, а до резус-антигену (виникає при резус-несумісній вагітності) — в основі гемолітічної хвороби новонароджених. Негативна імунна пам'ять — це природна і надбана іммунологічна толерантність, що проявляється ослабленою відповіддю або її повною відсутністю як на перше, так і на повторне введення антигену. Порушення негативної імунологічної пам'яті до власних антигенів організму є патогенетичним механізмом деяких аутоімунних захворювань. Вироблення негативної імунологічної пам'яті — найперспективніший прийом подолання гістонесумісності при трансплантації органів і тканин. Імунна пам'ять при відповіді на різні антигени різна. Вона може бути короткостроковою (дні, тижні), довготривалою (місяці, роки) і довічною. Наприклад, людина, імунізована правцевим анатоксином або живою поліомієлітною вакциною, зберігає імунну пам'ять до 10 років. Імунна пам'ять являє собою різновид біологічної пам'яті, і принципово відрізняється від нейронної пам'яті за способом її введення, рівнем зберігання та обсягом інформації. Осноновні носії імунної пам'яті — довгоживучі Т-і В-лімфоціти, які утворюються при первинній імунній відповіді і продовжують циркулювати з кров'ю та лімфою як специфічні попередники антиген-реактивних лімфоцитів. При вторинній відповіді ці клітини розмножуються, забезпечуючи швидке збільшення клону антитілоутворюючих або антиген-реактивних лімфоцитів даної специфічності. З інших механізмів імунної пам'яті (окрім клітин пам'яті) важливе значення мають імунні комплекси, цитофільні антитіла, а також блокуючі антитіла. Імунну пам'ять можна перенести від імунного донора неімунного реципієнту, переливаючи живі лімфоцити або вводячи лімфоцітарний екстракт, що містить «фактор переносу» або імунну РНК. Введення інформації в імунній пам'яті здійснюється антигеном, хоча інформація про антиген до цього моменту вже існує в генетичній пам'яті, що виникла у процесі філогенезу і у онтогенетичній пам'яті, з'явивилась у процесі ембріогенезу при диференціюванні лімфоїдних клітин. Інформаційна ємність імунної пам'яті — до 1010 біт на організм. У хребетних включається понад 100 біт на добу. Source: Wikipedia (uk)